Романтично розсипаю власний попіл

"Фотографія не обов'язково говорить про те, чого більше немає, але тільки й напевно про те, що було. Одного разу я отримав від одного фотографа свій знімок, і як я не намагався, я не міг згадати, де я був сфотографований; я вивчав краватку, светр, щоб зрозуміти, в якій ситуації я їх носив; марно. Але оскільки це був фотографічний знімок, я не міг заперечити, що я там був (хоча я не знав де). Це викривлення впевненості й забуття викликало у мене запаморочення й 'детективне' занепокоєння, я пішов на виставку фотографа, як якби я відправлявся на розслідування, щоб нарешті дізнатися про себе щось, чого я більше не знав."

***Романтично розсипаю власний попіл* - це сценічний нарис і вільна адаптація останнього тексту французького філософа й семіолога Роланда Барта.**

Ролан Барт (1915-1980) вивчав класичну літературу й філологію. Його творчість ніколи не складала єдиного цілого з єдиною теоретичною лінією - від критики історії він поступово переходив до загальної й прикладної семіології, а з початку сімдесятих років виробив свій власний спосіб роздумів про літературні тексти, що характеризується відмовою від узагальнюючих систем і наголосом на одиничність і випадковість. Його останнім текстом є нарис про фотографію Світла камера, який у багатьох відношеннях передвіщає новий поворот у його творчості - але він був раптово перерваний смертю при автомобільній аварії в 1980 році.

У постановці використані уривки з творів Барта Світла камера, Ролан Барт про Ролана Барта й Щоденник жалоби.