Мої копита вже розорали землю

Пошук спільної мови

Собака, яка лиже себе на сонці, напевно, самотня. Слони дають один одному імена й колективно скорблять за втратою близької людини. Восьминоги впадають у відчай через надмірний рибальство. Мавпи мають напади сміху. І тварини переживають страх, сум, любов і радість. Авторська постановка дає їм простір і приносить на сцену ситуації з далеких саван, забутих притулків чи надто тісних гарсоньєр. Можливо, глядачам тоді стануть близькі невимовні мови на кшталт "тук, бульк, вррр, худри-худри" — і можливо, вони скажуть більше, ніж усі наукові книги про екологічну кризу.

Хрупка зустріч, повна сценічної поезії та пісень тваринної невинності й досвіду, яка розвіє всі упередження людства.

Природа як товар, метафора, місце для відпочинку. Природа як повсякденна історія про зникаючі види, вирубування лісів і глобальне потепління. Ми постійно говоримо про природу. Але які історії розповідає природа про нас? Які життя вона з нами ділить? І чого вона при цьому боїться?