Приватна буря
Йозеф Шкворецький назвав повість Владіміра Парала «вельми експериментальним твором, трохи під впливом французького нового роману, але дуже самобутнім. Композицією тексту з повторюваних і трохи варійованих частинок - діалогів, характеристик, абзаців - Парал досяг враження механічної монотонності сучасного життя, яка повільно, але впевнено умертвляє все, включно із сексуальним життям».
Фільм зберігає цю думку, але не експериментальний стиль. Він прагне бути видовищним - і в доброму сенсі ним є. Режисер випускає на арену акторську стихію, яка нас ніколи не розчаровувала і без якої буде сумно.
Їржі Ціеслар про Ландовського: «Наче в його “шизофренічній” акторській манері відбилися виразні, хоч і приглушені сліди городничого з гоголівського Ревізора в Театрі на Балюстраді, найпопулярнішої театральної ролі Ландовського. Його городничий теж ненавидить ревізора й так само перед ним підлещується. У швидких переходах він грає застиглі усмішки, улесливу запопадливість із багатьма поклонами, крізь зуби цідить стратегічні настанови своїм так само приниженим товаришам, а самого його водночас тиснуть ледь стримувані страх і гнів. Персонаж у скруті, який хоче і не може, напористий та скривджений, - джерело мінливої коміки Ландовського, не лише жорстокої. Стільки разів скутий драматичною ситуацією, він усе ж таки сутнісно нестримний. Ця сувора свобода була роллю Ландовського в душі Театру на Балюстраді. Він їй ніколи не зрадив. У фільм вона проникла лише малими слідами».











