Рукавичкові гонки

Шкіра - тонка лінія, що відділяє внутрішнє від зовнішнього світу - сенсорний орган, через який ми сприймаємо світ, і дорогоцінний матеріал. Поверхня тіла може відображати те, що всередині. Наша шкіра чутлива, як і все суспільство - оголена і налякана. Що вона про нас говорить і яку має цінність? У світі, який ми створили, вона більше не може нас захистити, тому ми переважаємо проходити через нього "у рукавичках".

З незапам'ятних часів ми вбиваємо тварин, щоб надіти їхню шкіру на себе - щоб зігрітися, захистити себе, прикрасити себе. Ми беремо на себе відповідальність за те, що надаємо перевагу користі поверхні збереженню життя всередині. Шкіряне ремесло поступово вимирає - не тому, що ми більше не хочемо облачатися в гнучку й міцну шкіру, а тому, що людину замінила машина. Зі смертю ми більше не хочемо мати нічого спільного.

У Рукавичкових гонках людина й тварина в обійманнях. Хто з них вимираючий вид, і що тут насправді вимирає? На мить опиніться в шкурі когось чи чогось іншого.