Американська ніч

"Створення фільму - це одержимість, якою живе кожне волокно мого тіла. Я їм кіно, п'ю кіно, сплю кіно." Девід Фінчер (2012)

Художні фільми про створення кінофільмів налічуються сотнями. "Американська ніч", присвячена музам Гріффіта та сестрам Жіш, належить не лише до найцікавіших, але й є, безсумнівно, найбільш "заразливою" - що підтверджують безліч кінематографістів по всьому світу. Незрозуміла таємниця "Американської ночі" полягає в тому, що йдеться не стільки про любов до кіно, скільки про любов. Їй воздвигнено вівтар, і на її честь здійснюється богослужіння, де, зокрема, проповідується: "Я змогла б залишити хлопця заради фільму, але ніколи фільм заради хлопця." Весь час ми спостерігаємо, як створюється фільм, але навіть коли ми їдимо вулицею, це має бути вулиця Жана Віго, по телевізору як би випадково йде вікторина з історії кіно, а виснажений режисер у своїх нічних снах знову стає хлопцем, що крадеться з вітрини кінотеатру фотографії з фільму - на честь святого Орсона У. І ось є та коротка сцена, в якій глядач із затримуваним диханням і під акомпанемент інтимної музики спостерігає, як режисер розпаковує свіжу партію кінолітератури і дозволяє перед нами парадувати імена королів. Лише молодий месьє Льо, він же Альфонс, має зовсім іншу одержимість: "Чи є в жінках щось магічне?" - і він повний рішучості це з'ясувати, з усією пристрастю свого віку. Його режисера ж ми бачимо, навпаки, завжди лежачим у фільмі самотньо. І в темряву його американських ночей світить: кіно, кіно, кіно...!