Дира

Мікеланджело Фраммартино (нар. 1968), безсумнівно найзначніший італійський кінорежисер свого покоління, знімає едва один повнометражний фільм за десять років. Для своєї останньої роботи він об'єднався зі швейцарським оператором Ренато Бертою, на 23 роки його старшим, чиє ім'я пов'язане з довгим рядом класичних творів; він співпрацював з Годаром, Ріветтом, Рене, Штраубом, де Олівейрою та Роме.

Рік 1961. Поки північ Італії переживає промислове піднесення, південь залишається покинутим селом. Група спелеологів з багатого півночі приїжджає в село неподалік від Неаполя, щоб непомітно дослідити одну з найглибших печерних систем у Європі.

Перед тим як з'явиться назва фільму, ми бачимо архівні кадри з висотного будинку - образ тріумфуючої сучасності, конкретно італійської сучасності початку шістдесятих років, "антоніоніївський" (неможливо не згадати титрову послідовність з "Ночі"). Саме звідти експедиція відправляється в протилежному напрямку - до витоків, до природних циклів, у здавалось би безчасся.