Білі ворони

Вони зустрічалися по-різному, на життєвих стежках, але пізнали одна одну лише в клубі. У "Білих воронах" у Чорних полях. У підвалі за металевими дверима. Де на стіні, прямо поруч з Нірваною, висить плакат Бреда Пітта та Едварда Нортона з Бійцівського клубу. Де постійно капає вода з труб, де дує сквозняк, від якого болять барабанні перетинки й серце. Де зі стелі, крім миготливих люмінесцентних ламп, висять кілька боксерських груш, а на підлозі замість татамі валяються картонні коробки. Ще в кутку та дірява матрацниця з вбитим пилом і кров'ю, на якій спали, кохалися й блювали.

І вони збираються там двічі на тиждень. Вони з Брна, з Бланська, з Напаєдел, з Тренчина... вони з усього світу, з усіх галактик. Жорстка музика б'є в голови, наживо й на повну, ще жорсткіші удари вонзаються в тіло.

"Чому ти це робиш? Тому що ти це відчуваєш, розумієш..? Не розумом, а фізично. Тому що ці синці, слухай, дівчино, вони справжні! Вибий це з себе, витягни це! Прокинься!"

"З потом і втомою приходить очищення, з болем приходить новий день. Прийде чоловік або жінка твого життя. Прийде розуміння... Або нічого не прийде, тому що Марта через кілька тижнів закриє це місце й піде працювати на знежирювальне виробництво. І якщо вона не піде, все одно закриють через гігієну, соціальну службу чи сусідів. Плювати!"

"Торкнись дна, торкнись істини! Чи може бути рай на підлозі? Коли монахиня боксує, все можливо... Бог це бачить."

"Виставу рекомендуємо для глядачів 15+."